A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Колибаївська громада
Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район

Історична довідка

Історичні відомості про населені пункти

(короткий текст)

Cело Колибаївка

До 1648 року село Колибаївка називалося Янчинці. Як писав у своїй праці відомий дослідник Поділля Й. Сіцінський: Янчинці розташовувались при струмку Вільшанка який впадає в річку Жванець.

Згадка про це село зустрічається в актах першої половини XV ст. під назвою Колибаїв або Колибів ґрунт. Отже, є підстави вважати, що засновником села був Колиба, ймовірно виходець з Карпат, де колибою і досі називають гірські курені або землянки, в яких зимою живуть чабани.

1589 року, коли дана територія була надана польським королем Стефаном Баторієм Івану Бенгеру (польською Яну Бенгеру), змінюється і його назва.

На початку XVII ст. тут на землях кам'янецького староства Валентином Плісковським засноване село Колибаїв, яке в 1616 р. було повністю зруйноване в ході татарського набігу.

Від 1679 року село знову стало називатись Янчинці, стара назва у XVIII столітті була забута, і про неї нагадувало лише урочище Колибаїв яр. В XVIII столітті Янчинці належали спочатку Кам'янецькому староству, а пізніше перейшли у власність Моркова.

Якщо 1820 року жителів у селі було лише 131 особа, то уже в 1888-му — 326 чоловік на 38 господарств, а на початок ХХ ст. — 737 жителів на 145 господарств.

На поч. ХХ ст. в Янчинцях почала будуватись школа з католицьким костелом (переважна більшість мешканців були поляками). На території нині діючої школи було закладено Г-подібний фундамент. Проте брак коштів, а згодом війна і революція сповільнили вказанні починання. В середині 20-х років школу вдалося добудувати. З того часу до 1936 року в селі діяла польська сільська рада та польська школа.

28 квітня 1936 року ЦК КП(б)У було прийнято постанову за № 776—120 «Про виселення з Української РСР і розселення в Карагандинській області Казахської РСР 15 000 польських і німецьких господарств».  Осіб, депортованих до Казахстану, розміщували просто неба на пустельних землях без житла та їжі, без будь-яких засобів існування. 11 серпня 1937 р. Єжов підписав наказ № 00485, який мав гарантувати «цілковиту ліквідацію» основних людських засобів польської розвідки в СРСР. «Польську операцію», яка мала тривати три місяці, було кілька разів продовжено і закінчено 15 листопада 1938 р. За даними НКВС від 10 липня 1938 року, в СРСР арештовано 134 519 осіб, що становило 53 % польського населення у Білорусі та Україні, станом на 15.11.1938 р. кількість заарештованих становила близько 150 тис. осіб (вважається, що приблизно 40–50 % було розстріляно). Кількість жителів Колибаївки, які постраждали від вище описаних подій досліджується.

За роки радянської влади в селі збудовано восьмирічну школу, клуб із залом на 300 місць, бібліотеку. Запрацювали медпункт, дитячі ясла.

 

Село Вільховець

В довоєнний період носило назву Кармаліти засноване на початку ХVІІІ століття.

Село Смотрич

До 1944 року села Смотрич носило назву Татариски, а в 1967 році об’єднано з селом Кубачівка в одне село Смотрич. Ці села беруть свій початок з середини ХVІІ століття

Село Чагарівка

Засновано в 1928-1932 роках переселенцями з села Нагоряни.

 

Село Ходорівці

Розташоване на березі невеличкої річки Вільшанки. Віддаль до залізничної станції м.Кам’янець-Подільський – 14 км. Рельєф, де розміщується населений пункт - легка хвиляста рівнина. Село являє собою невелику долину і рівнину, є невеликі підвищення, великих підвищень на цій території не має. У 2-х кілометрах від села розташовано ліс – ділянкою 300 га, державного підпорядкування. Ґрунти місцевості – чорноземні; корисних копалин на території села не має; з будівельних матеріалів в південній і південно-західній частині села є пісок і глина.

В історичних документах не має дати коли було засноване село. В перших ілюстраціях згадується, що  село Ходорівці лежить близько шосейної дороги із Кам¢янця–Подільського  на Жванець на річці Вільшанці, яка впадає в річку Жванчик. В цьому селі тоді нараховувалося 12 ланів. Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. Вперше знайдено це село в списках сіл Кам¢янецького округу в 1460 році. В 1460 році село Ходорівці в числі 32 інших подільських сіл було подаровано польським королем Кам¢янецькій  біскупії за те, що біскуп допомагав магнатам загарбати Поділля у 1436 році. Судячи по налогових документах село швидко зростало. У 1530-1542 р.р. Ходорівці сплачували податки за сім плугів, або сім ланів і належали  панам   Копиченському і П¢ясецькому. В 1565  році Ходорівцями володіли пани Сокиринський і Іван Кримський. В 1678 році Ходорівці числилися за панами Дубровськими, Поплавськими, Грушецькими. В 1771 році Ходорівцями володіла поміщиця Розалія Рознятовська, а потім Мартин Деревський. В революцію 1905-1907 роках селяни підняли повстання, в цей час в село прибув Петро Савчук – робітник, який організував селян на боротьбу з поміщиками. В січні 1918 року в с.Ходорівці поміщицька земля була конфіскована, громадянами села було обрано земельний комітет, куди увійшло 7 чоловік, очолював його Янішен Захар.

10.07.1941 року село було окуповано німецько-фашистськими окупантами. За час німецької окупації в Німеччину було забрано 138 чол, багато з яких не повернулося на Батьківщину. Село визволили частинами Радянської Армії 3 квітня 1944 року. В 1952 році в селі відкрито при клубну бібліотеку із фондом 700 книг. В березні 1957 року до колгоспу ім. Шевченка  було приєднано село Островчани, а  в березні 1958 року – село Княгинин. Електрифікація села і колгоспного господарства закінчена в 1958 році, відбудова колгоспних приміщень повністю завершилися в 1962 році. В 1965 році введений в експлуатацію новий будинок культури на 450 місць, відкрито пам¢ятник Воїну на честь 20-річчя з Дня Перемоги радянського народу у ВВВ та дві меморіальні плити з прізвищами загиблих.

06.02.1972 року в селі Ходорівці відкрито нову двоповерхову школу.

На даний час в селі Ходорівці є дошкільний навчальний заклад, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, бібліотека, магазин, магазин-кафетерій, відділення зв¢язку, церква.

Село Княгинин

Згадується в архівних документах ще в ХV столітті. В сиву давнину  міська пані Розенберг захотіла жити на природі, щоб більше мати свіжого повітря. І ось на своїй земельній ділянці біля лісу вона побудувала великий маєток із всіма життєвими прибудовами, комори, конюшні тощо. На будову маєтку пані привела своїх кріпаків, яких в неї було чимало. Оселилася пані із своєю сім¢єю в маєтку, оселилися і кріпаки. Поступово кріпаки одержували маленькі земельні наділи, на яких з тяжкими труднощами зводили собі житло. Пані Розенберг  мала титул «княгині». І ось так, на тих земельних ділянках, де будувалися кріпаки, почало утворюватися село, яке дістало назву від титула пані Розенберг – «княгині» - КНЯГИНИН. Після Жовтневої революції почалася колективізація. Під час ВВВ 1941-1945 р.р. зверх 200 людей чоловічої статі було мобілізовано із села Княгинин на захист рідної Вітчизни, із них повернулося додому тільки половина. Село Княгинин визволили в березні 1944 року. В період 1953-1963 р.р. в селі пройшли великі зміни: село повністю електрифіковано, є медичний пункт, родильний будинок, працюють колгоспні дитячі яслі, завершено перебудову школи, є клуб із залом на 200 місць, в якому є стаціонарна кіноустановка, бібліотека. На даний час в селі Княгинин є дошкільний навчальний заклад, Княгининська ЗОШ  І ступеня, фельдшерський пункт, сільський клуб, бібліотека, магазин, кафе-бар, відділення зв¢язку, церква.

Село Острівчани

 Найдавніша  згадка про село Острівчани зустрічається в переліку сіл подільських, з яких в 1460 році було дозволено кам¢янецьким біскупам збирати десятину. В минулому  Острівчани були оточені лісом (Астровчанський ліс), за який в 1512 році вели суперечки кам¢янчани з острівчанськими  землевласниками. В 1530 році в Острівчанах нараховувалось 9 земельних ланів, які належали поміщиці Хоцимірській. До воз¢єднання Поділля з Росією ( 1793 р.) Острівчани належали польським магнатам Конецпольським. З 1820 року Острівчанами володіють два землевласники: Домінік Янішевський та Домінік Старшинський. З 1895 року Острівчанами володіє Домінік Старшинський, якому належало 1455 десятин землі, лісу 438; селянам – 473, церкві – 36 десятин. В 1905 році відбулись селянські бунти. Зачинателями цих бунтів були Кобля Олександр Лук¢янович, Моргун Йосип, до яких приєднались інші селяни. В 1935 році початкова школа була перетворена в неповну середню, яка розмістилася в пристосованому приміщенні колишнього гуртожитку сільськогосподарської комуни «Пролетарій»; в цьому ж приміщенні розміщено клуб на 150 місць; при клубі була бібліотека. В 1936 році створено фельдшерський пункт, родильний будинок. 12 липня 1941 року село зайняли німецько-фашистські війська, 127 юнаків і дівчат насильно були вигнані до Німеччини на каторжні роботи. Визволено село  від німецької окупації частинами Радянської Армії  3 квітня 1944 року.

На даний час в селі Острівчани є загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитячий садок, фельдшерський пункт, сільський клуб, бібліотека, магазин, кафе-бар,  церква.

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора